Високий Замок

Journal entry:

Чи я можу ще трішки поностальгувати за часом, коли все вуло простіше? Чи це все ще так неввічливо? А як захищати свою пам'ять щоб вона стала важливим інструментом для відбудови того що ми втратили? Кажуть, що кожен раз, коли здійснюється доступ до блоку пам'яті, він змінює її. Тоді як пам'ятати? Так щоб все було гарно та барвисто чи серо але щиро?

Кожен раз коли я у Львові, я выхожу на Високий Замок. Можливо мені подобається дивитися на речі зверхньо. Зараз ми просто сиділи і милувалися краєвидами, пили чай або 《Львівське Світле》. Ми грали в гру – уважний спостерігач – розповідали історії людей, які проходять повз нас. Ми були зачаровані цим 《любовним трикутником》на наших очах. Звісно, ​​це зовсім не так (для них). Але для нас це не має значення тому, що історія гарна.

Київ // Kiev 2012

Few shots of Kiev, long forgotten somwhere, shot on middleformat film.

Holga 120CFN

"Prezydent tut" / "The President is here" - as soothing words of comfort that I look forward to hearing every morning.

Kiev Art Nouveau and the entrance to the metro - both photos taken somewhere near Khreshchatyk Street.

Закарпаття 05

For true mountain people, the stay at the Observatory was undoubtedly fascinating. Everywhere as far as the horizon, the ridge loomed beyond the ridge, the peak beyond the peak. The great valleys of both Cheremoshes wound for dozens of kilometers under the slopes of Kopilash, and the distant Hniteza and Perkalab. At the southern foot the Balzatul lake gleamed, and in the depths the Tisza valley opened. Sunrises turned pink on the crags of Ineula, the guardian of the Rodnia Mountains, and to the west the vast ridges of Pietros glowed, all covered in snow.

-Władysław Miodowicz