Високий Замок

Чи я можу ще трішки поностальгувати за часом, коли все вуло простіше? Чи це все ще так неввічливо? А як захищати свою пам'ять щоб вона стала важливим інструментом для відбудови того що ми втратили? Кажуть, що кожен раз, коли здійснюється доступ до блоку пам'яті, він змінює її. Тоді як пам'ятати? Так щоб все було гарно та барвисто чи серо але щиро?

Кожен раз коли я у Львові, я выхожу на Високий Замок. Можливо мені подобається дивитися на речі зверхньо. Зараз ми просто сиділи і милувалися краєвидами, пили чай або 《Львівське Світле》. Ми грали в гру – уважний спостерігач – розповідали історії людей, які проходять повз нас. Ми були зачаровані цим 《любовним трикутником》на наших очах. Звісно, ​​це зовсім не так (для них). Але для нас це не має значення тому, що історія гарна.

Київ // Kiev 2012

Kilka ujęć Kijowa zapomnianych gdzieś na starych średnioformatowych rolkach.

"Prezydent tut" - jako kojące słowa pocieszenia, na które czekam codziennie rano.

Secesja Kijowska i zejście do metra - oba zdjęcia wykonane gdzieś nieopodal ulicy Chreszczatyk.

Закарпаття 05

    Dla prawdziwych ludzi gór pobyt w Obserwatorium był bez wątpienia fascynujący. Wszędzie, aż po widnokrąg, grzbiet wynurzał się spoza grzbietu, szczyt spoza szczytu, grań spoza grani. Wielkie doliny obu Czeremoszów wiły się dziesiątkami kilometrów pod stoki Kopilaszu, oraz odległej Hnitezy i Perkałabu. Na południowym podnóżu lśniło jezioro klauzy Balzatul, a w głębiach rozwierała się dolina Cisy. Słoneczne wschody różowiły się na turniach Ineula, strażnika Gór Rodniańskich a pod zachód żarzyły się rozległe granie Pietrosa, wszystko zakute w śniegi. 

-Władysław Miodowicz